Тема: Тема кохання у творчості українських та
російських поетів
ХХ століття
(інтегрований
урок української та зарубіжної літератури)
Любов – це таємниця. Ти слухаєш музику і в
тебе мурашки по тілу. Чому? Це відчуття.Те ж саме
і
відносини між чоловіком та жінкою. Ти відчуваєш
її чи ні.
Святослав Вакарчук
Мета:
навчальна:засобами
художнього читання, музики і співів передати
чарівність поетичного слова,
викликати в учнів естетичну насолоду від
поезії; навчати школярів працювати з додатковими джерелами, виділяти
головне, висловлювати
власну думку з приводу порушених проблем;
розвиваюча: сприяти розвитку логічного мислення учнів, розвивати
уміння
чітко і відверто висловлювати свої думки;
утверджувати в юнацьких душах
доброту, милосердя, красу і щирість
почуттів
виховна: виховувати в учнів почуття
прекрасного, естетичний смак,
чуйність і повагу до почуттів інших;
Обладнання: портрети поетів,
видання творів, ілюстративні матеріали ,
словник літературознавчих
термінів, цитати видатних людей про
кохання,
аудіозаписи пісень, кліпи, презентаційні слайди.
Клас поділений на 6 груп, парти
розставлені у формі напівкола, на кожній парті –
табличка з імя’м поета,його книги
Тип уроку : урок позакласного читання.
Хід уроку:
І. Мотивація
навчальної діяльності школярів. Оголошення теми і мети
уроку.
Вступне слово вчителів:
Вчитель української літератури : Любов, кохання…Таке знайоме і таке хвилююче слово. Любов
– одне слово, а скільки навіює думок, спогадів, переживань. До когось вона
прийде вперше, а хтось вже душею і серцем відчув її. Як би не змінювалося наше
життя, а кохання залишиться назавжди в наших
серцях.
Усім відоме висловлювання Ф.М.Достоєвського,
що краса врятує наш світ. Саме краса надзвичайного почуття – любові – стверджує
в людині людське. Доки існуватиме це почуття, доти у світі пануватиме гармонія,
єдність, лад. Кохання дарує нам багато радості, щастя, світла, тепла і ніхто не
в силі від нього відмовитися.
Вчитель зарубіжної літератури : Кохання...
Це почуття прекрасне і чарівне, воно надихає людину якоюсь дивовижною силою,
примушує робити дурниці й здійснювати подвиги, воно окрилює, робить людину
трішечки божевільною. Це почуття світле, радісне. Ми старіємо і
помираємо, але кохання залишається вічно.Послухайте легенду про любов, про її
силу, красу і велич.
Колись,
дуже давно, на Землі був острів, на якому мешкали усі духовні цінності. Та
одного разу вони зауважили, що острів почав опускатись під воду. Усі цінності
сіли на свої кораблі і поплили світ за очі.
Залишилась тільки Любов. Вона
чекала до останнього, але коли вже чекати було нічого, їй теж закортіло податися геть. Тоді вона звернулась до Багатства і попросилась
до нього на корабель. Але Багатство відповіло:
– На моєму кораблі багато дорогоцінностей і золота, для тебе тут не вистачить
місця.
Коли повз пропливав корабель Суму, вона попросилась до нього, але той відповів:
– Вибач, Любове, я такий сумний, мені треба завжди залишатися на самоті.
Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушить гармонію
на її кораблі.
Поруч пропливала Радість, але вона така була перейнята
веселощами, що навіть не почула, як її кликала Любов.
Тоді Любов впала у відчай. Але
раптом вона почула голос десь позаду:
– Ходімо, Любове, я заберу тебе з собою.
Любов озирнулася і побачила старого. Він довіз її до суші, і коли
старий поплив, Любов спохопилась, адже
вона забула запитати його ім'я.
Тоді вона звернулась до Знання:
– Скажи, Знання, хто врятував мене? Хто був цей старий?
Знання подивилось на Любов:
– Це був Час.
– Час? – перепитала Любов. – Але чому
він врятував мене?
Знання ще раз поглянуло на Любов, потім вдалеч, куди поплив старий:
– Тому, що тільки Час відає, якою важливою в житті є
Любов.
Вчитель української літератури : Звичайно ж , немає поетів, які б не писали про любов –
вже надто значне місце вона посідає у спектрі людських почуттів. Кажуть,
здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, ошляхетнює людину
навіть тоді, коли несе страждання. Почуття любові, можливо, як ніяке інше
, прагне висловлення. Ось чому кохання дуже часто дає поштовх до творчості, до
самовираження. Скільки написано творів, у які поети намагалися вкласти всю силу
свого почуття!
Здається, що всі
можливі нюанси любовних почуттів уже зафіксовано в поетичному слові. І якщо це втілення емоційних станів у слово
відбулося на справжньому мистецькому рівні – то це означає, що здійсненна
“матеріалізація” почуття , що воно вже передасться іншим людям, “зарядить” їх тим духовним станом, який пережив поет. Тому спілкування з
такою поезією – це збагачення власного духовного світу, його урізноманітнення і – обов’язково – це розвиток найпрекраснішого
в людині.
Вчитель зарубіжної літератури : Може
виникнути запитання: вже так багато написано чудових поезій про кохання, то чи
ж не загрожує любовній ліриці самоповторення, яке свідчитиме про вичерпування
теми? Насправді тема любові є невичерпною, бо невичерпним є духовний світ
людини. Відомо ж бо, що кожна окрема людина – це неповторний світ.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів:
Евристична бесіда
-
Які
вислови видатних людей про кохання ви знаєте?
На все є час — на милу недосвідченість
і переконання у власній правоті,
і на любов, що благодатна, вічна,
буває раз і тільки раз в житті.
Л.
Костенко
* * *
Квітки любові
розквітають
Єдиний раз,
єдиний раз.
О. Олесь
***
… Любов найвища в
світі,
Що по духу нас єднає.
В неї є лише початок,
А кінця вона не має!
Л.Забашта
* * *
Кохання - це хвороба, якою можна захворіти тільки раз на все життя. А все інше це просто
симпатія... В.Симоненко
- Яка лірика називається інтимною?
Інтимна лірика (фр. intime, від лат. intimus — «найглибший»,
«потаємний») — умовна назва ліричного
твору, в якому панівний мотив — любовна пристрасть
автора. Таку лірику ще називають «любовною», або «еротичною». Інтимна лірика
розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім
документом історії людського серця; основні мотиви поезії мають еротичне
забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття, втаємничення у заповітні істини.
Інтимна лірика присутня у творчості,
зокрема Ф.
Петрарки та Данте
Аліг'єрі, Гафіза й О.Пушкіна, Т.Шевченка й І.
Франка, В.
Сосюри й
Наталі Лівицької-Холодної. ( « Літературознавчий словник»).
ІІІ. Основна частина уроку. Ознайомлення з новим матеріалом
Вчитель: Безперечно, до теми кохання зверталися безліч поетів.
Сьогодні на уроці ми з вами поговоримо про інтимну лірику українських та російських поетів ХХ
століття на прикладі творчості Павла
Тичини, Марини Цвєтаєвої, Володимира Сосюри, Сергія Єсеніна, Ліни Костенко та
Анни Ахматової.
Презентація творчих проектів учнів ( робота в групах )
1 група :
Павло Тичина
1. Учень 1Павло Тичина —
видатний український поет, відомий перш за все як ніжний лірик. Його пейзажні
за риси, інтимна поезія, філософське сприйняття світу не можуть не захоплювати,
не зачаровувати.
Так, читаючи
збірку "Сонячні кларнети", де сконцентровані, здається, усі почуття й
переживання автора, ми ніби й самі переносимося в його поетичний світ,
наповнений барвами та музикою.
Інтимна лірика П. Тичини вражає нас
силою відчуттів, вдало підібраними образами-порівняннями, які, немов картина
художника, показують нам внутрішній світ ліричного героя. Для його творів
характерним є зображення внутрішніх почувань через зорові образи природи.
У вірші "Десь надходила весна"
етапи закоханості та стосунків із дівчиною змінюють один одного так само, як і
пори року: весна — візит кохання, літо — переломний момент, зима в поезії —
пора розчарування й туги:
Зажуривсь під снігом гай. —
Я сказав їй: що ж... прощай!
Простенькі, на
перший погляд, невибагливі пейзажні зариси приховують у собі велике смислове
навантаження. Символізуючи перебіг почуттів від спалаху до згасання, вони
звучать сильно й виразно.
Якщо уважно вивчити доробок Павла
Тичини, то можна помітити, що саме символізує те чи інше природне явище. Так,
змалювання хмар у поезіях майстра слова означає, що йдеться про сумний,
тужливий настрій. Це можна побачити у вірші "Я стою на кручі", "З
кохання плакав я...":
З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став —
(Мармуровим муром...)
Так само можна
відмітити й інші постійні символи поезії Павла Тичини: весна — кохання, сонце —
радість, любов до життя, вітер — доленосні зміни тощо. Кожен із цих образів
змушує читача шукати підтекст у віршах і знаходити його у свіжих авторських
співставленнях і порівняннях, дозволяє глибше зрозуміти думки та переживання
ліричного героя.
Ліричний
герой Тичини захоплений очима коханої,
її красою. Йому здається, що всі дива Всесвіту «горять-усміхаються» в милих
дівочих очах. Звучить радісний тріумф юнацького кохання, котрого поділяють із
ним навіть небеса.
Недарма твори
митців-символістів є одними з найцікавіших в історії світової літератури. Треба
мати неабиякий талант і фантазію, щоб зуміти описати всі внутрішні поривання
людини через систему символів, нових та оригінальних.
2. Учень 2 декламує вірш П. Тичини « Ви знаєте, як
липа шелестить?..»
3. Презентація пісні на слова П. Тичини « О, панно Інно…»
2 група : Марина
Цвєтаєва
1. Учень 1З усіх тем творчості Марини Цвєтаєвої тема кохання та
стосунків між двома людьми – найбільш священна й потаємна. Та її Цвєтаєва гордо
проносить через усю свою поезію.Більш того, дивно, що, на відміну від інших
поетів, Марина Іванівна все життя співає свою пісню любові єдиній і
неперевершеній людині – своєму чоловікові. Її віршам притаманна максимальна
експресія та емоційність почуттів. Вона кохає всим єством і нічого не приховує
ані від себе, ані від інших. І лише читаючи рядки її творів, ми можемо
по-справжньому зрозуміти силу почуттів поетеси.
Кохання для цвєтаєвської героїні - «пожар
в груди», вічне чудо, до якого неможливо звикнути. Це кохання всеосяжне, воно
відкриває поезію світу. Тема кохання в її поезії знаходить безліч
інтерпретацій. Це ніжне, проникливе почуття («Мы стобою лишь два отголоска»,
«Наклон») і безоглядна і жагуча стихія («Два солнца стынут, - о Господи,
пощади!»). Кохання - це і лукава гра («Комедьянт»), і суворий іспит («Любовь»).
Вона і велично мудра («Никто ничего не
отнял») і трагічна («Циганская страсть разлуки»). З коханням зв’язує поетеса
тверду рішучість і почуття приреченості («ПоэмаКонца»).
Нескінченна безліч
відтінків любовних переживань свідчать про безкрайність почуттів і багатство
душі ліричної героїні Цвєтаєвої. Вона тонко відчуває красу світу, її вабить і
реальність, і світ фантазій і мрій. Їй в однаковій мірі дорогі і сьогодення, і
минуле, і «область преданий». Це сильна, яскрава особистість, нею рухає бажання
все зрозуміти і пережити: «Я жажду сразу
– всех дорог!». Стихійна сила її натури така велика, що вона готова кинути
виклик усьому світу:
Пригвождена к позорному столбу,
Я всё ж скажу, что я тебя люблю.
Что ни одна до самых недр – мать
Так на ребёнка своего не взглянет.
Что за тебя, который делом занят,
Не умереть хочу, а умирать.
Ты не
поймёшь, – малы мои слова! –
Как мало мне позорного столба!
2. Учень 2 читає вірш М. Цвєтаєвої «Вчера еще в глаза глядел»
3. Презентація пісні на слова М. Цвєтаєвої
« Не отрекаются, любя» у
виконанні Алли Пугачової
3 група : Володимир Сосюра
1. Учень 1 Володимира Сосюру справедливо вважають майстром інтимної лірики: він міг дібрати такі
слова, такі епітети та метафори, створити такі образи, що читач не міг
залишитися байдужим до почуттів ліричного героя. Інтимні вірші поета наповнені
такою потужною енергетикою, яка підхоплює тебе, і ти вже мимоволі починаєш жити
разом з героєм того чи іншого вірша, сповнюєшся його почуттями.
Кожен із віршів — це лише мить із чийогось життя, проте в
ній — вічність, весь світ, бо подібні почуття знайомі чи не кожній людині.
"Так ніхто не кохав", "Васильки", "Люблю",
"Ти", "Любов", "Білі акації будуть цвісти",
"Коли потяг у даль загуркоче" — ці твори ніжні й ліричні, бурхливі та
палкі, вони давно вже увійшли до скарбниці нашої літератури.
Душа ліричного героя Сосюри настільки сповнена почуттів,
що він вже не може носити їх у собі — ділиться ними з навколишнім світом, з
усією планетою.Поет точно передає стан ліричного героя: "в'яне серце моє
од щасливих очей", "розливається кров і по жилах тече, ніби пахне
вона лободою", він готовий на подвиги, може зірвати "Оріон
золотий". Силу почуттів ліричного героя поет підкреслює, використавши
прийом обрамлення — закоханий повторює слова любові ніби молитву, заклинання. Деякі
вірші Володимира Сосюри мають присвяту — Вірі Б. — Вірі Каспарівні
Березіній, першій дружині поета. Отож, не дивно, що автор так добре зміг
передати стан закоханої людини, бо писав свої вірші із себе.
У своїх поезіях
автор порівнює кохання із зорею над степом ("Любов"), чує солов'їв
серед зими ("Сьогодні"), стан його душі гармонійний зі станом
навколишнього середовища: синій колір у вірші "Васильки" — це те, що
єднає закоханих.
Кохана здається ліричному героєві ідеалом, у її очах
"море синіє", "сонце цвіте", вона для нього — найкраща
пісня, твір мистецтва, чарівниця, що дарує весну серед зими:
Крізь огні, у
блакитнім тумані,
Крізь вечірню
міську каламуть
Ти ідеш, і мов
квіти весняні
На снігу за тобою
цвітуть.
Сосюра не ідеалізує кохану, не робить із неї об'єкт
обожнювання, вона реальна, земна, та для закоханого вона найвродливіша, краща
за всі ідеали, йому нікого і нічого не треба, окрім неї.
Лірика Сосюри і приваблює саме тим, що
поет говорить про велике почуття простими, знайомими словами, описує переживання,
близькі багатьом людям. Ці вірші теплі і начебто якісь рідні. І саме тому
твори, написані Сосюрою багато років тому, є актуальними і сьогодні і, я думаю,
будуть хвилювати душі ще багатьох поколінь.
2. Учень 2 читає вірш В.Сосюри « Так ніхто не кохав…»
3. Презентація пісні на слова В . Сосюри «Чи винен я »
у виконанні Павла
Склярова
4 група :
Сергій Єсенін
1. Учень 1 Кохання. Спочатку для Єсеніна це було природнє почуття, гармонійне поєднання людини з
природою. Яким натхненням пройняті рядки, де поет порівнює березу з коханою
дівчиною:
Зеленая причёска,
Девическая грудь,
О тонкая березка,
Что загляделась в
пруд?
1917-й рік стає поворотним моментом у долі та
творчості поета. Природнє перетворюється на грубе, іноді жорстоке,
натуралістичне. Лірика московського періоду та останніх років життя поета
описує в основному любов нещасну, приречену на розставання. (Це вірші «Я помню,
любимая, помню…», «Письмо к женщине»). Розгульне , скандальне життя не може
поєднуватися з щирою любов’ю; в декількох віршах Єсенін пише про відмову від
такого способу життя заради любові («Заметался пожар голубой…»). Останні вірші
поета знову трагічні, в них звучить мотив нерозділеного, нещасного кохання.
Сергій Олександрович був
не просто поетом, він був художником і навіть музикантом. Така чуттєва натура
артиста страждала від самотності. Він був одружений тричі. Міняв одну коханку
за іншою. Жодна не принесла йому довгоочікуваного щастя. Але всі вони були
свого часу одкровенням для поета. Кожна ставала музою.
Тема кохання в ліриці
Єсеніна не була схожа на ті ж переживання у інших. Автор зробив її дуже інтимною. Ця тема у віршах Єсеніна
розкрита з усією пристрастю. Можливо, саме тому його поезія досі залишається
такою актуальною. Вона завжди буде популярною, улюбленої багатьма. Адже він
говорив для людей і про людські почуття.
Поет розумів це. Тема
кохання в ліриці Єсеніна доступна і зрозуміла кожному. Всі її переживають.
Більшість страждає від якихось проблем.
2. Учень 2 читає вірш Сергія
Єсеніна « Заметался пожар голубой»
3. Презентація відео
до поезії С.Єсеніна «Ты меня
не любишь, не жалеешь» , текст читає Сергій Безруков
5 група : Ліна Костенко
1. Учень 1 Коли Бог не
хоче дати людині долю, він дає їй талант. І тоді талант стає долею митця.
Хтозна, чи можна це віднести до Ліни Костенко. На жаль, вона дуже мало
розповідає про себе, про свою жіночу долю. Але талантом Бог її нагородив
великим. Якось Гете сказав, що жінка-поет не здатна писати про речі, які
вимагають аналізу, зусилля розуму. Жіноча область творчості — це почуття. Ліні
Костенко вдається усе. Вона говорить про серйозне, важливе, вічне, аналізує,
робить висновки, розмірковує — і все це пропускає через своє чутливе серце. Уся
її творчість по-чоловічому поміркована, мудра і по-жіночому пристрасна.
Великий пласт творчості Ліни Костенко
— це поезії про кохання. Ліричні, задушевні твори про почуття, яке може прийти
до людини у будь-якому віці, а може і ніколи не прийти. Людина, яка, проживши
життя, так і не пізнала справжнього кохання — найнещасніша із людей.
Ліричні героїні Ліни Костенко
кохають ніжно, віддано, але це прекрасне почуття не затьмарює їм світу, не
відбирає розуму, не робить слухняними і покірливими. Воно може принести сльози
чи щасливу посмішку, горе чи радість, але ніколи не зможе примусити людину
забути, хто вона є і яке її призначення на землі.
Лірична
героїня любовної лірики Ліни Костенко – не емансипована жінка кінця двадцятого
віку. Вона – немов би з минулого сторіччя. До коханого звертається на Ви, як
Анна Ахматова і Марина Цвєтаєва. Для неї любов – явище духовно піднесене. Це не
старомодність, не занудство, а глибоке розуміння святості почуття. Вона – поет
від Бога. Людина, якій дано глибоко почувати і точно все розуміти . Вона знає
краще за інших, що таке любов, і тому не терпить приниження цього почуття
2. Учень 2 декламує поезію Ліни Костенко « Осінній
день березами почавсь…»
3. Презентація кліпу
на поезію Ліни Костенко « Моя
любове»
6 група : Анна Ахматова
1. Учень 1 Поезія А. Ахматової виникла в лоні так званого «срібного віку». У час
виходу друком її першої поетичної збірки, авторка опинилась серед великих і
яскравих поетів, серед яких були Брюсов і Бальмонт, Бєлий і Сологуб, Гумільов і
Іванов, а згодом — Маяковський, Мандельштам, Цветаева і Єсенін. Вона черпала з
надбань «срібного віку» надзвичайну словесну культуру і дух новаторства.
Лірика Ахматової цього періоду — це лірика кохання. Але тема кохання в її творах
значно глибша і значиміша за традиційні уявлення, адже не слабкістю особистості
позначена вона, а надзвичайною силою волі. Її лірична душа виступає бунтівною і
незалежною, а не пригніченою і покірною. Тому тінь внутрішнього благородства
позначається навіть на стражданнях. Почуття поетеси звернені до різних героїв,
злитих в єдиний образ великого справжнього кохання, не тимчасового і миттєвого,
а всеосяжного і внутрішньо необхідного.
Ты, росой окропляющий травы,
Вестью душу мою оживи,—
Не для страсти, не для забавы,
Для великой земной любви.
(«Эта встреча никем не воспета...»)
Розвиток ахматівської поезії впродовж усього
життя авторки проходив на підґрунті вітчизняної культури. Титулована колись
званням «Сафо XX століття», Анна Ахматова вписала у Книгу Любові нові сторінки,
відзначені найглибшим психологізмом і влучністю.
2. Учень 2 читає вірш Анни
Ахматової
3. Презентація відео
до поезії Ахматової « Я сошла
с ума, о мальчик странный »
ІV. Підсумок уроку
Вчитель української літератури : Отже, сьогодні на уроці ми побували в чарівному саду
поезії, наповненої музикою, налаштували струни свого серця на високі почуття
Кожна людина повинна
побудувати у своєму серці "храм любові". А якщо збудувала, то цей
"храм" треба зберегти. А це – набагато
складніше. Як казав Г. С Сковорода:
"Спочатку сам ти маєш полюбити, щоб тебе могли полюбити інші... Любов виникає
з любові..."
Вчитель зарубіжної літератури : Сьогодні ви почули
прекрасні слова українських та
російських митців. Якщо ви слухали з відкритим серцем, я впевнена , що ви
зрозуміли ті істини, які не тільки вчать, а й перевертають все життя. У
відомого естрадного співака В.Цоя є хороші слова : «
Смерть стоит того, чтобы жить, а любовь
стоит того, чтобы ждать». І я хочу, щоб ваше життя
було великим, прекрасним і радісним.
А закінчити наш урок дозвольте словами
Ліни Костенко ( читає вірш « І все на світі треба пережити…»)
